ГПД

ДИДАКТИЧНА ГРА – ОДИН ІЗ МЕТОДІВ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Вступ

1. Сутність процесу активізації навчально-пізнавальної діяльності у молодшому шкільному віці.

2. Класифікація, структура та функції дидактичної гри.

3. Особливості застосування дидактичної гри в навчально-виховному процесі, актуальні проблеми і знахідки.

4. Методика проведення гри, правила та вимоги до неї.

5. Педагогічне керівництво дидактичною грою на ГПД у початковій школі.

Висновки

Додатки

​

Серед пріоритетних функцій школи першого ступеня визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань – формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися).

У документах про освіту одним із пріоритетних завдань визначено активізацію пізнавальної самостійної діяльності учнів, яка забезпечується ефективними методами та технологіями навчання та виховання школярів.

Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.

Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля.

Актуальність виділених підходів зумовлюється суспільними потребами, пов'язаними з переходом людства до інформаційного суспільства. Як результат цього переходу – переосмислення самоцінності знань, зміна співвідношення між результативним і процесуальним аспектами навчання на користь засвоєння учнями способів пізнання, формування бажання та уміння вчитися.

Поняття «уміння вчитися» Ю. Бабанський трактує як володіння сукупністю основних загальнонавчальних (міжпредметних) умінь і навичок. Деталізує його зміст О. Савченко: «Учень вміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює їх та оцінює свої результати».

Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа».

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.

Відомі педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності.

Значну кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Л. Виготський, Д. Ельконін, А. Леонтьєв, О. Дусавицький тощо.

Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв’язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, – пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, – писав він, – гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці...».

Гра супроводжує школярів не лише у першому – другому класах, а й упродовж усього навчання. Тому потрібно пам’ятати: граючись, дитина – навчається.

Гра – найбільш засвоєна дітьми діяльність. У ній вони черпають взірці для вирішення нових життєвих завдань, які виникають у пізнанні, у праці, у художній творчості. Тому «опора на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) – це найважливіший шлях включення дітей у навчальну роботу, спосіб забезпечення нормальних умов життєдіяльності».

Варто зауважити, що гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона пожвавлює психічні процеси, викликає в учнів живу зацікавленість процесом пізнання. У ній діти тренують свої сили, розвивають вміння і навички, вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал цікавим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.

Велике значення для розвитку пізнавальної активності школярів має дидактична гра. У результаті систематичного її використання в навчальному процесі у школярів розвиваються рухливість і гнучкість розуму, формуються такі процеси мислення як порівняння, аналіз, умовиводи тощо. За допомогою правильно побудованої гри учитель може досягти систематичного засвоєння і закріплення знань учнів.

Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність

2. Сутність процесу активізації навчально-пізнальної діяльності дітей у молодшому шкільному віці.

Психічний розвиток молодшого школяра, формування його особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом.

У молодшому шкільному віці триває функціональний розвиток нервової і серцево-судинної систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З фізіологічного погляду цей віковий період — відносно спокійний, ріст і розвиток відносно рівномірні.

Процеси гальмування в молодших учнів переважають над процесами збудження частіше, ніж у дошкільнят, що створює важливі фізіологічні передумови для формування таких вольових якостей, як здатність коритися вимогам, виявляти самостійність, утримуватися від небажаних вчинків, контролювати себе. В учнів початкових класів рухливішими стають нервові процеси, завдяки чому діти можуть швидко змінювати поведінку відповідно до обставин, легше звикають до незнайомих людей, нових видів діяльності.

Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непоодинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей. Характерна особливість молодших школярів — їхня «демократичність» у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя.

У розвитку дітей спостерігається зростання негативних тенденцій: невротичні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей. Ймовірно, що все це зумовлено складностями соціально-економічної перебудови суспільства. Багато сучасних дітей виховуються в умовах однодітної сім'ї, у сім'ях, де немає бабусь, дідусів. Це ускладнює умови їх соціалізації, збіднює внутрішнє життя в усіх його вимірах.

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій.

По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати. Проте з перших днів навчання вчитель помічає дітей, які вирізняються ініціативністю, бажанням висловити власну думку. Все вони хочуть дослідити, побачити, випробувати.

Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання. Завдання його полягає в тому, щоб „забезпечувати розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного мислення молодших школярів” . Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів («будинок, щоб жити», «ніж, щоб різати», «корова дає молоко» тощо).

Якщо дидактичні умови сприятливі, молодші школярі успішно навчаються порівнювати також числові й алгебраїчні вирази, формули, схеми, речення тощо, знаходити в них щось схоже й відмінне. Молодшим школярам доводиться порівнювати не тільки сприйняті, а й уявлювані об'єкти. Другокласники можуть успішно виділити спільні й відмінні ознаки двох уявлюваних, відомих їм предметів, живих істот (наприклад, горобця й ворони, яблука і сливи тощо). Порівнюючи нові й раніше пізнані предмети чи явища, молодші школярі не тільки аналізують їх, а й синтезують, висловлюючи результати цих процесів у формі суджень.

У молодшому шкільному віці активно розвивається мовлення і швидко росте пасивний словник — кількість слів, що розуміє дитина. Темп збагачення дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання. До 6 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною.

З віком у молодших школярів підвищується точність впізнавання запам'ятованих об'єктів. Найбільший діапазон відмінностей у впізнаванні спостерігаються у першокласників, а в учнів третіх класів він значно звужується (у 4-5 разів). Дівчата початкових класів дещо точніше впізнають об'єкти, ніж хлопчики цього віку. Відбуваються й якісні зміни у процесах впізнавання. Першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх загальні ознаки, а третьокласники детальніше аналізують, виділяють у них більш специфічні видові й індивідуальні ознаки.

Основним джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри. Л.Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, зумовлені оцінкою дорослих. До емоційної сфери молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню рис характеру.

Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього. У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають ці випадки без уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру.

У першому класі спілкування з ровесниками та старшими дітьми, роль учителя у вихованні моральних почуттів особливо важлива. Провідна роль його зберігається і на наступних етапах навчання учнів, але поряд з цим зростає й значення як фактора формування в учнів моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності.

У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в утворенні малих груп та позакласних об'єднань.

На емоційний стан молодших школярів впливають взаємини у сім'ї та жорстоке ставлення батьків до дитини (відмовлення у задоволенні потреб дитини, яке супроводжується сильною неприязню; зайва холодність батьків, нездатність їх відповісти на спроби дитини спілкуватись з батьками; прилюдне приниження дитини; загроза застосовувати фізичне насилля, яка викликає страх у дитини; заборона спілкуватись з ровесниками чи брати участь у родинних заходах тощо).

Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на вольові якості. Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших. Моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли, і тому їм потрібна допомога вчителя та батьків.

В   основі   навчально-пізнавальної діяльності  учнів  лежить,  як  відомо,  їх активність,  а процес активізації є процесом перетворення суб’єкта  (в даному випадку  -  учня)  в стан активності.  Поняття активності досліджується в різних аспектах.   Термін   “активність”   походить від латинського “activus”, що означає діяльний,  енергійний,  ініціативний.

У   зазначеному      педагогічному словнику наводиться наступне означення цього поняття:  “активність  –  1)  властивість  організму  і  психіки,  що  залежить  від  зовнішніх  та  внутрішніх  потреб; 2) властивість особистості, яка виявляється   в   діяльному   ініціативному ставленні  до  навколишнього  світу  та самого себе.”

Активність     учнів     виражається через   запитання,   прагнення   мислити,   пізнавальну    самостійність       процесах сприйняття,    відтворення,    розуміння,  творчого застосування.  Ознаками сформованості      активності      особистості виступають:  ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність,  ставлення до діяльності, добросовісність,  інтерес,  самостійність, усвідомлення дій,  воля,  наполегливість в досягненні мети та творчість. Завдяки таким    ознакам    можна    простежити підвищення активності учнів в процесі навчання.      Тому     можна     виділити такі    рівні    активності    учня    в навчальній діяльності:

1.  Низький  –  вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді,  показує  як слухає,  записує,  пригадує  повідомлене.

2.  Середній  –  завдання  розв’язуються сумісними зусиллями вчителя та учнів;   учні  залучаються  у  частковий пошук.

3.  Високий  –  самі  учні  здійснюють активний  пошук  відповіді,  знаходять власні способи розв’язання.

Активність особи у пізнанні  позитивно    впливає    на    формування    її розумових    здібностей.    Психологічне відображення   навколишньої   дійсності та  засвоєння  нових  знань відбувається адекватно та   ефективно   лише при активній участі суб'єкта пізнання.

Пізнавальна   активність   -   складне інтегральне у ворення особистості, що має мотиваційні,  операційні  та  результативні компоненти.   Серед  них прояв  інтелектуальної   ініціативи,   надситуативності   - вихід особистос і за межі даної діяльності за власним бажанням, прагнення до нового цілеутворення.   Відмінність   пізнавальної активності від активності полягає в тому, що  “активність”  як  поняття  включає  не лише  процес пізнання, а й інші сфери діяльності учня,    зокрема   вольову   та емоційну.

3 Класифікація, структура та функції дидактичної гри.

В основі класифікації лежить поняття про те, з чиєї ініціативи виникають ігри (дитини чи дорослого). Виділяють три класи ігор:

1. Ігри, що виникають з ініціативи дитини (дітей):

• самостійні ігри: гра-екпериментування;

• самостійні сюжетні ігри: сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані;

2. Ігри, що виникають з ініціативи дорослого, котрий використовує їх з освітньою, виховною і розвивальною метою:

• навчальні ігри: дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі;

• ігри на дозвіллі: ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально – постановні.

3. Ігри, що йдуть від історично сформованих традицій етносу (народні), які виникають як з ініціативи дорослого, так і самих дітей:

традиційні чи народні (історично вони лежать в основі багатьох ігор, що відносяться до навчальних).

Особливу групу становлять До них належать ті, у яких дитина виявляє свою вигадку, ініціативу, самостійність. Творчі прояви дітей в іграх різноманітні: від придумування сюжету та і змісту гри, пошуку шляхів реалізації задуму до перевтілення в ролях, заданих літературним твором. Залежно від характеру творчості дітей, від ігрового матеріалу, використовуваного в іграх, творчі ігри поділяються на режисерські, сюжетно-рольові, театралізовані, ігри з будівельним матеріалом.

Молодший шкільний вік – період розвитку гри-фантазування. Вченими відзначається цінність гри як особливої творчої діяльності, у ході якої дитина творить новий сюжет в ідеальному плані (у вигляді уявлень). Гра найчастіше розгортається довкола якого-небудь вигаданого героя – іграшки, персонажа казки, мультфільму. Образи, створені уявою, одержують оформлення завдяки таким засобам, як: мовні характеристики, рухи, міміка, жести, експресивні прояви. Основа гри-фантазування – співтворчість педагога і дітей у придумуванні ігрових подій, послідовно зв’язаних між собою. Плідним є навчання дітей зміни сюжету знайомої казки (твір з новою кінцівкою, включення персонажів з інших казок та ін.). Спрямувати фантазію дитини в нове русло можна за допомогою моделювання, створення схем казкового сюжету, використання символічного зображення персонажів.

Сюжетно-рольова гра визначає важливі зміни, що відбуваються у процесі формування якостей особистості. В грі дитина засвоює суспільні функції, норми поведінки людей, що і визначає в цілому становлення її як особистості. Гра вчить, формує, змінює, виховує.

Дидактичні ігри, які використовуються у початковій школі, виконують різні функції:

– активізують інтерес та увагу школярів;

– розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву;

– закріплюють знання, вміння і навички;

– тренують сенсорні вміння тощо.

Дидактичні ігри можуть бути тільки в словесній формі; можуть поєднувати слово й практичні дії, слово й наочність, слово й реальні предмети.

Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої, великої рухливості), за домінуючими рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками та ін.), за предметами, що використовуються у грі (ігри з м’ячем, зі стрічками, з обручами тощо) .

Серед дидактичних і рухливих ігор бувають сюжетні ігри, у яких учасники виконують ролі («Кішки-мишки», «Магазин сувенірів»), і безсюжетні («Паличка-виручалочка», «Що змінилося?» тощо). В іграх із правилами дитину залучає ігровий процес, бажання виконувати ігрові дії, домагатися результату, вигравати. Але цей ігровий процес опосередкований певним завданням (не просто переставити картинки, а розмістити їх попарно, відібрати за певною ознакою; не просто бігати, а тікати від лисиці). А це робить поведінку дитини довільною, підпорядкованою ігровим умовам у вигляді правил.

Розглянувши монографії, статті журналів "Початкова школа", "Початкова освіта", "Рідна школа", "Розкажи онуку", "Початкове навчання та виховання" та відвідуючи уроки вчителів початкової ланки освіти можна сказати, що використання дидактичних ігор у практиці початкової школи відіграє важливе значення.

Ігрова діяльність – один із найбільш перспективних методів навчання. Вона використовується для розвитку творчого мислення учнів, формування практичних умінь та навичок, дає змогу стимулювати увагу і підвищувати інтерес до завдань, активізувати сприймання навчального матеріалу.

Стаття Т. Рудакової «Дидактична гра – дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів» розкриває нам такі важливі питання як:

1. Чому важлива і необхідна гра в початковій школі?

2. Теоретичні положення про гру.

3. Дидактична гра – дієвий засіб активізації розумової діяльності учнів.

4. Гра – великий простір у подальшій праці для педагогічних спостережень і роздумів.

У своїй праці Т. Рудакова використовує дидактичні ігри на уроках математики. Авторка ділиться досвідом використання певних видів дидактичних ігор при вивчені певних тем. Наприклад, коли вона ставить за мету вправляти дітей у прямому і зворотному рахунку, а також закріпити знання про суміжні числа, то звертається до гри «Хто знає, хай рахує далі». Діти стають у коло. Ведучий називає число і кидає м’яч одному. Учень повинен зловити м’яч, назвати число-сусіда. Перед початком гри домовляються, як рахувати: в прямому чи зворотному порядку, повертаючи м’яч ведучому.

А ось приклад використання рухливої дидактичної гри. Гра «Математичний струмок» допомагає вчителеві закріпити склад числа. Двоє учнів беруться за руки, утворюючи ворота, і тримають цифрову картку, наприклад, 8. Решта дітей ( їх теж вісім ) розходяться по класу. Потім кожний повинен знайти свою пару 7–1, 6–2, 5–3, 4–4. Вчитель подає сигнал: «Струмок до воріт!», – і діти парами проходять через ворота. «Ворота» пропускають тільки ті пари, котрі правильно склали задане число із двох менших, тобто склад числа.

На відміну від інших видів діяльності гра містить мету в самій собі; сторонніх і відокремлених завдань у грі дитина не ставить і не вирішує. Гра часто і визначається як діяльність, яка виконується заради самої себе, інших цілей і завдань не переслідує. Слід мати на увазі, що в міру розвитку ігор на певному етапі виявляється мета. Ігрові дії стають доцільними: приступаючи до будівництва "тунелю" в "горах" або до лікування "хворого" дитина знає, що і як він буде робити і що вийде в результаті гри. Точно так само і починаючи гру у волейбол, футбол, діти ставлять мету - виграти. Але як у першому, так і в другому випадку мета не виходить за рамки гри, укладена в ній самій і ніяких сторонніх завдань у ній не ставиться і не вирішується.

 Однак для вихованця мета - в самій грі, то для вихователя, організуючого гру, є й інша мета - розвиток дітей, засвоєння ними певних знань, формування умінь, вироблення тих чи інших якостей особистості. У цьому, між іншим, одна з основних протиріч гри як засобу виховання: з одного боку - відсутність мети в грі, а з іншого - гра є засіб цілеспрямованого формування особистості.

 Найбільшою мірою це проявляється в так званих дидактичних іграх.  Характер вирішення цієї суперечності і визначає виховну цінність гри: якщо досягнення дидактичної мети буде здійснено в грі як діяльності, укладає мету в самій собі, то виховна її цінність буде найбільш значимою. Якщо ж дидактична задача вирішується в ігрових діях, метою яких і для їх учасників є цієї дидактичної задачі, то виховна цінність гри буде мінімальною.

 Гра допомагає активізувати молодших школярів у навчанні, долати нудьгу, йти від шаблонних рішень інтелектуальних і поведінкових завдань, стимулює ініціативу і творчість.

Вивчення сучасної педагогічної літератури про гру дозволяє сформулювати такі вимоги, які вчитель обов'язково повиннен враховувати при організації дитячих ігор на уроках та в позаурочний час :

 1. Вільне та добровільне включення дітей у гру: не нав'язування гри, а залучення до неї дітей.

 2. Діти повинні добре розуміти сенс і зміст гри, її правила, ідею кожної ігрової ролі.

 3. Сенс ігрових дій повинна збігатися зі змістом і змістом поведінки в реальних ситуаціях з тим, щоб основний сенс ігрових дій переносився в реальну життєдіяльність.

 4. У грі повинні керуватися прийнятими в суспільстві нормами моральності, заснованими на гуманізмі, загальнолюдських цінностях.

 5. У грі не повинно принижуватися гідність її учасників, у тому числі і тих, хто програв.

 6. Гра повинна позитивно впливати на розвиток емоційно-вольової, інтелектуальної й раціонально-фізичної сфер її учасників.

 7. Гру потрібно організовувати й направляти, при необхідності стримувати, але не придушувати, забезпечувати кожному учасникові можливість прояву ініціативи.

Дидактична гра як феномен культури навчає, розвиває, виховує, соціалізує, розважає, дає відпочинок, і вона ж пародіює, іронізує, сміється, публічно демонструє відношення соціальних статусів і положень. Гра стала контрольною мірою прояву всіх найважливіших рис особистості і застосовувалася з метою удосконалення та розвитку особистості.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей, крім тих, які містять зв’язки та стосунки між людьми. Сюжетність ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Виробничі ігри у свою чергу, поділяються на імітаційні, рольові, ділові. Останні є синтезом двох попередніх (імітаційних і рольових), вони найбільш складні. Для проведення ділових ігор потрібні певний досвід, який можна набути у навчальних іграх інших видів.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відносинах комуніканти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат – сестра, учень – учень, вчитель – вчитель. Ситуації такого спілкування спрямовані на розвиток умінь будувати взаємовідносини з носієм ролі, обговорювати і вирішувати проблеми в межах загального соціального контексту.

Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад: учень – учитель, учень – учень (якщо вони належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні відношення впливають і на повну поведінку відносно до ролі та статусу партнера.

Рольові відношення між учасниками гри є основними параметрами, що визначають характер емоцій. Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості .

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.

Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Вікторина. Її ще називають грою переможців. У ній змагаються, аби швидше і повніше відповісти на поставлені запитання.

Отже, вікторина – це конкурс, під час якого учні самостійно відповідають на запитання.

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв’язують запропоновані кросворди з вивченої теми.

 Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок елемент гри, а з іншого – сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

На уроках закріплення пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять працювати динамічними парами. Попередньо вчитель готує картки з 2-3 практичними завданнями з теми, що вивчається. Одержавши картку, двоє учнів перше завдання виконують спільно. Один учень пояснює іншому, як потрібно виконувати завдання, а той слухає, запитує або висловлює своє розуміння. Друге і третє завдання діти виконують самостійно, занотовуючи їх до зошитів, а потім перевіряють один одного з відповідним коментуванням допущених помилок.

Перелічені види ігор мають своє призначення і конкретне застосування. Так, мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

• вибір теми гри;

• визначення мети й завдань гри;

• підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

• ігри мають відповідати навчальній програмі;

• ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

• відповідність гри віковим особливостям учнів;

• різноманітність ігор;

• залучення до ігор учнів усього классу.

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри.

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Якщо залишитися в межах традиційних форм і методів навчання, то в структурі занять навчального часу для ігор не знайдеться. Але якщо відмовитись від деяких застарілих компонентів уроку, наприклад, тривалих нудних опитувань, мікролекцій на уроці, навчальних розмов, то гра не лише органічно впишеться в структуру уроку, а й дасть змогу різко з економити навчальний час.

Якщо після гри вміння й навички учнів не зростають, це означає, що гра не ефективна і результати її впровадження негативні. Тоді треба шукати причини негативних наслідків. Їх може бути дві: перша – якість самої гри низька і не відповідає вимогам; друга – методика проведення гри має серйозні відхилення від належного рівня. Позитивний ефект від використання ігор для навчання має виявитися одразу ж після гри. Він легко виявляється в моральному задоволенні від гри її учасників.

Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор:

1. Не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему.

2. Недоцільно впроваджувати ігри на контрольних і самостійних, якщо вони не використовувалися в ході навчання.

3. Не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту .

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Щоб ігрова діяльність і проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий – слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

8. Гра не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

Загадка – це досить поширений жанр дитячого фольклору, метод народної педагогіки. Загадка розвиває мислення і мову дитини, її спостережливість. Кожна загадка містить нестандартне завдання, яке викликає жвавий інтерес. За допомогою загадок можна створювати проблемні ситуації на уроках української та інших мов, математики, предметів природничого циклу, а також проводити інтегровані уроки. Крім народних загадок, можна використати немало авторських загадок, що відображають явища природи, предмети побуту, техніки та ін.

За допомогою загадок можна проводити нестандартні уроки у формі КВК, заочних мандрівок у світ цікавого.

Гра будується таким чином, щоб у ній брали участь усі, вона надає кожній дитині можливість випробувати свої сили в змаганні на кмітливість, пережити ситуацію поразки або успіху. Клас ділиться на команди, які, наприклад, “мандрують” до “країни чудес”. Вони потрапляють в гості до Весни, Літа, Осені, Зими, розгадують загадки, а також відповідають на запитання, пов’язані з сезонними змінами в природі. Причому, треба не тільки відгадати, а й пояснити, чому так чи інакше думає дитина, її іноді правильна відповідь може бути випадкова.

І ще одною, з можливих цікавих пізнавальних ігор, являється казка. Казки використовують з метою розвитку уяви. Гра називається «Продовж казку». Дітям пропонується нібито незавершена казка, о якої треба придумати закінчення. Кожна дитина має можливість закінчити казку по-своєму, тобто має ситуацію вибору. Це зацікавлює та розвиває творче мислення і уяву.

Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу вчителя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь повинен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вчитель повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

При ознайомленні з новою дидактичною вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихователь правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов'язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактичних ігор як методу формування пізнавальної, рухової, комунікативної активності школярів, виховання моральної поведінки.

Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її підготовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь школярів у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час ознайомлення з грою вчитель повинен розглянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, сприяє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам'ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розумові. Проте гра не тільки створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомилися, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію. Тому педагогу не слід забувати, що при використанні гри можуть виникати і певні труднощі. Розглянемо найважливіші з них і проаналізуємо модель поведінки вчителя:

1. Учні не вступають у гру або вступають у неї формально. Це буває на початковому етапі роботи з комунікативними іграми і тоді, коли ігровий етап навчальної роботи не підготовлений вчителем.

Ігровий етап педагогу треба готувати ретельно: «програти найважчу роль самому, вибрати ініціативних і підготовлених виконавців…».

2. Гра затягується, бо учасники не можуть знайти правильного вирішення. Тоді вчитель вводить додаткові обставини, що допомагає учням досягти мети, підказує відповідь.

3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання – вчитель повторно формулює завдання.

4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодії – вчитель уточнює їм ролі.

5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом – учитель створює додаткові умови, які примушують учнів більш активно використовувати знання.

6. Гра переходить у конфліктну ситуацію. Вчитель знімає конфлікт, ліквідуючи предмет суперечки, вводить у гру нових учасників.

7. Учні не включаються у гру, а лише стимулюють ігрову діяльність. Вчитель ще раз формулює мету учасникам або змінює їх. Іноді зупиняє гру, знову формулює і мотивує установку, підкріплює спільну позитивну емоційність.

8. Функція педагога як керівника навчального процесу трансформується. Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи з своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку вихователь ризикує втратити контроль над класом.

Пізнавальна діяльність є однією з форм діяльності дитини, яка стимулює навчальну, на основі пізнавального інтересу. Тому активізація пізнавальної діяльності школярів складова частина активізації метоів навчання. Суть активної пізнавальної навчальної діяльності визначається компонентами: інтерес до учіння; ініціативність; пізнавальна діяльність.

Головними способами пізнавальної діяльності учнів є застосування дидактичних ігор, побудови з урахуванням проблемної, засвоєння мотивовані інтересом і емоційністю. Важливим засобом активізації навчальної діяльності молодших школярів є дидактичні ігри, тому що вони органічно об’єднують триєдину мету навчання: освітню, розвивальну, виховну; задовольняють різноманітні дитячі інтереси: ігрові, пізнавальні, соціальні; збагачують коло уявлень про навколишній світ; впливають на розвиток психічних процесів, на формування активної особистості; виступають як засіб всебічного розвитку дитини, зокрема, її пізнавальних здібносте; підвищують інтерес до навчання, розвивають уважність, забезпечують краще засвоєння навчального матеріалу.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

Можливість проявляти творчість в роботі вимагає від учителя глибоких і міцних знань методики свого предмету і в той же час великого мистецтва і організації діяльності школярів. Як і педагогіка, методика характеризується єдністю двох зачинань – науки і мистецтва, в ній тісно переплітається наука і творчість.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно. Розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

На основі аналізу психолого-педагогічних умов використання дидактичних ігор були сформульовані вимоги до методики їх проведення:

— методика повинна керуватися принципом повної реалізації вікових пізнавальних можливостей дітей;

— вона повинна забезпечувати варіативність умов, у яких протікає робота вчителя і учня;

— методика повинна сприяти оптимальному розвитку кожного школяра;

— навчання за даною методичною системою повинно забезпечувати кожному учневі фізичне і психологічне здоров’я.

Дотримання вказаних вимог до системи дидактичних ігор забезпечує різнобічність умов для всебічного розвитку молодших школярів.

Було вирішено загальні питання методики використання дидактичних ігор. Випробувано різні форми організації роботи з дидактичними іграми: фронтальну, індивідуальну та групову.

Як показали дослідження психологів і педагогів, гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших школярів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна і треба включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами.

На ГПД доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу варто надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор це – органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема, зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Додаток А

Ігри на розвиток мовленнєвої діяльності учнів молодшого шкільного віку

1.  КРОКИ

У ведучого м'яч. Діти шикуються в одну довгу лінію на певній відстані від дорослого, і кожний задумує слово на задану тему, наприклад дерево. Ведучий кидає м'яч одному з гравців, гравець ловить м'яч і по складах вимовляє своє слово, роблячи на кожен склад один крок. Завдання гравця –якнайшвидше (останнім) дістатися до ведучого, тобто придумати найдовші (найкоротші) слова.

Тему гри можна довільно змінювати.

2.  ЗАКІНЧИ СЛОВО

Учитель кидає дитині м'яч і вимовляє перший склад слова (першу літеру), а учень, упіймавши м'яч, повинен закінчити слово й кинути м'яч учителю. Наприклад, склад «ма»: малий, мак, машина, масло, ...

3.  НОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Придумайте не менш як п'ять нових способів застосування для таких знайомих предметів, як ножиці, лампа, відро, іграшка та ін.

Наприклад, пенал – футляр для окулярів; м’яка іграшка – подушка; пляшка – годівничка для птахів.

4.  СВЯТКОВА ЛИСТІВКА

До свята ввічливі люди надсилають одне одному листівки із привітаннями. При цьому вони завжди звертають увагу на малюнок листівки та слова вітання. Уявіть, що в одному місті вирішили святкувати одразу кілька нових свят: День пустощів, День посмішок, День добра тощо.

Допоможіть мешканцям міста, намалюйте листівки й привітайте одне одного з цими святами.

1. ХТО БІЛЬШЕ СТВОРИТЬ РИМ

Вчитель підбирає декілька предметних картинок і просить дітей знайти риму до зображених на них предметів. Наприклад:

Продовження додатку А

Квітки – дітки

Сонечко – гіллячко

Олівець – прапорець

Машинка – картинка

Хлопчик – мізинчик

6.  ЗГАДАЙ

Дітям пропонується до 10 предметів, які вони уважно розглядають. Слід заздалегідь попередити їх про те, що про ці предмети будуть поставлені запитання (якого кольору, з чого зроблено, як використовуються та ін.). Діти мають відповісти на будь-які запитання, що стосуються наданих їм предметів.

7.  ЗАБУТИЙ ПРЕДМЕТ

Учитель кладе перед дитиною на стіл малюнки із зображенням якихось предметів (від 3 до 20) й у розбивку називає їх, «забувши» згадати про один з них. Дитина повинна сказати, що саме забули» назвати.

Подібно до цього можна попросити дитину відновити ряд із 5-7 слів, не пов'язаних між собою за змістом. Другого разу ряд читається не повністю, одне зі слів опускається. Дитина повинна відновити пропущене слово (а надалі і його місце в ряду).

8.  ВІДТВОРЕННЯ     

Учням називають предмет чи явище і пропонують охарактеризувати його. Наприклад, кішка – м'яка, пухнаста, із пазурами, вусата. Загальна кількість слів, що пропонуються вперше – не більш як 10, у подальшому їх кількість поступово зростає до 20. Після того як кожне з них отримає пояснення, дитині пропонують згадати або намалювати все те, що назвав учитель.

9.  ЛАНЦЮЖОК СЛІВ

Учням пропонується якась тема, за якою вони мають підбирати слова. Учитель та учень по черзі називають слова. Учитель промовляє слово, дитина повторює перше слово і від себе додає ще одне. Далі повторюються вже два

Продовження додатку А

попередні слова й додається ще одне. Той, хто не зуміє повторити всі слова або переплутає їх по рядок, програє.

Для кращого запам'ятовування слів можна попросити дитину зобразити слова, що пропонуються для запам'ятовування.

10. «ВИГЛЯНУЛО СОНЕЧКО»

Вправа полягає в тому, щоб підібрати певну кількість означень для іменника.

Кожний з учасників повторює попередній ряд, додаючи наприкінці своє означен ня. Наприклад:

Виглянуло вранішнє сонечко

Виглянуло вранішнє яскраве сонечко

Виглянуло вранішнє яскраве сонечко з промінчиками...

Можуть бути використані різні варіанти, наприклад: Бабуся спекла пиріг. Це був ... Бабуся складає у свою валізу ....  

11. НЕСКІНЧЕННЕ РЕЧЕННЯ

Вчитель називає якесь слово, а потім кожний із гравців по черзі додає до нього своє слово, повторюючи все попереднє повністю. При розростанні речення слова можуть стояти в різних його позиціях (на початку, у кінці, усередині), але додавати їх слід з урахуванням змісту. Наприклад, вихідне слово сонце: світить сонце; яскраво світить сонце; на небі яскраво світить весняне сонце ....

12. МАЛЮНКОВЕ ПИСЬМО

Колись люди не знали літер. Заміть літер та слів вони малювали малюнки. Спробуйте, подібно до стародавніх людей, «написати» за допомогою малюнків короткого листа вашому другу:

Мені купили новий портфель.

Я люблю морозиво.

Передайте свого листа другові й перевірте, чи зможе він його прочитати.

13. ДОТОРКНИСЯ ДО ...

Дитині пропонується якомога швидше знайти й доторкнутися до всіх синіх (високих, гладких, тих, що починаються на літеру «к» і т. ін.) предметів.

Продовження додатку А

14. Я ЗНАЮ...

Зі словами: «Я знаю п'ять імен дівчаток ...» (назв міст, тварин і т. ін.), дитина підкидає м'яч і до кожного кидка додає слово.

15. ЗАГАЛЬНЕ РЕЧЕННЯ

Гра навчить будувати логічно завершене речення, познайомить із простими та складними реченнями.

Вчитель пропонує усім разом скласти цікаве красиве речення. Умова: він починає речення, промовляючи 2 перші слова, а діти додають по одному слову так, щоб вийшло логічно завершене речення. Якщо хтось із гравців відчув, що речення склалося, закінчилося, він каже: «Стій!»

Завдання учителя - правильно розпочати речення. Наприклад, На лісовій галявині... і т. ін.

 16. ЯКБИ...       

Гра навчить уміння будувати логічно завершене речення, перевтілюватися, ставши на точку зору іншого.

Вчитель пропонує дітям закінчити речення, яке він почав. Воно будується за такою схемою: Якби я був кимсь (чимось), то я б ..., тому що (щоб) .... Наприклад:

Якби я був вітерцем, то я б ..., тому що ... .

Якби я був олівцем, то я б ..., тому що ... .

17. ПТАХ - ЗВІР - РИБА

        Вчитель у випадковому порядку пропонує дитині запитання. Дитина у відповідь повинна згадати представника того чи іншого виду. Повторюватися не можна.

        Приклад: птах — горобець, риба — сом, звір – олень, комаха – метелик і т. д.

18. ЦІКАВИЙ

Діти створюють коло. Той, що водить, називає літеру, з якої мають починатися відповіді. Потім він звертається до кожного й ставить короткі

Продовження додатку А

запитання: «Хто?», «Куди?», «Коли?», «Навіщо?» і т. ін. Завдання гравців - одразу ж відповідати.

Переможцем стає учасник, який назвав останнє слово.      

19. ДОБРЕ - ПОГАНО

Вчитель знайомить дітей з якимось явищем (предметом, поняттям, образом), наприклад пасок (ремінь), і просить відповісти на запитання: «Що хорошого в паску?»

Діти висловлюють свою думку. Потім ведучий запитує: «А що поганого в паску?»

У цій грі можна використовувати й спільні образи (явища, поняття, предмети). Наприклад: що хороше у хворобі? а що погане? і т. ін.

20. СЛОВО-КАЗКА    

Гра допоможе у розвитку образного мислення, творчої уяви, збагатить словниковий запас.

Вчитель пише на дошці слово, за допомогою якого потрібно створити казочку. Слово пишеться вертикально і «розшифровується», наприклад:

Ш – шість

К – котик

О – око

Л – любить

А – апетит

На основі цих придуманих слів діти мають скласти казку.

  21. БУВАЄ - НЕ БУВАЄ

 Гра сприяє розширенню словникового запасу, формуванню уміння аналізувати інфор мацію, розвиткові уважності й довільності.

Вчитель промовляє речення. Якщо твердження правдиве (таке буває), діти плещуть у долоні, якщо ні - тупотять ногами.

Діти грають м’ячем. Вітер зве дівчинку. На березі спіють яблука. Ножицями чистять картоплю. Сонце спить у ліжку.    

Продовження додатку А

 22. НАВІЩО Й ЧОМУ?

Гра розвиває логічне мислення дитини.

Вчитель ставить запитання, а дитина повинна на нього логічно відповісти. Запитання мають бути трьох видів:

1) на припущення, вгадування, домислювання;

2) на з'ясування причини або смислу подій;    

3) на прийняття рішення та планування власних дій.

 Запитання першого типу:

- Як ти вважаєш, для чого мама ходить на роботу?  

- ... для чого нам потрібні книги?

-... для чого людина спить?  

-... навіщо нам потрібен телефон?

Запитання другого типу:                                        

- Чому вода у холодильнику замерзає?

- Чому предмети падають униз, а не вгору?

 Запитання третього типу: 

- Як довідатися, котра година.

- Катруся пішла гуляти й заблукала. Що робити? Що треба знати, щоб ніколи більше не загубитися?

       23. СКРИНЬКА З КАЗКАМИ

Гра розвиває вміння використовувати замісники.

Приготуйте скриньку з кольоровими геометричними фігурами й запропонуйте дитині скласти разом з вами казку. Той, хто починає, витягує зі скриньки перший предмет. Тепер слід придумати, ким він буде у казці (людина, тварина, предмет тощо). Наприклад, червоне коло може стати яблуком. Далі витягує фігурку другий гравець і придумує своє речення, продовжуючи казку. І так далі. Бажано, щоб фігурок було не більше 5-6.

        24. ВЕСЕЛІ КАРТИНКИ

Продовження додатку А

Для організації гри необхідна підбірка листівок, ілюстрацій або малюнків (не менше 20 штук) як предметного, так і сюжетного змісту. Картинки викладаються одна за одною (по одній) хаотично, але при цьому зміст кожної наступної картинки стараються пов'язати з попередньою, щоб вийшло оповідання, казка або історія. Після того як твір буде закінчено, картинки збирають й перемішують. Завдання дітей - послідовно і якомога точніше поновити вже існуючий твір у повному обсязі за цими картинками.

Додаток Б

Дидактичні ігри в процесі навчання грамоти

Овочі

Мета. Узагальнити та систематизувати знання учнів про голосні та приголосні звуки.

Обладнання: малюнки із зображенням овочів.

Ігрова дія. Восени люди завжди збирають урожай. Ми з вами сьогодні теж будемо збирати урожай, але незвичайний: він складається із назв овочів.

Правила гри: малюнки із зображенням овочів розміщені по всьому класу. Вчитель дає завдання, а учні підбігають до того малюнка, який відповідає йому. Приклади завдань:

Знайдіть овоч, назва якого :

-         починається з голосного звука;

-         починається з приголосного звука;

-         починається з приголосного твердого звука

( м’якого);

-         містить звук А (о, у, і, м, в, к) і т. д.

Оскільки гра рухлива, то її краще використовувати наприкінці уроку після етапу підбиття підсумків. 

Хто у слові командир?

Мета. Узагальнити і систематизувати знання про букви, що позначають голосні звуки.

Обладнання: букви А,О,У,И,І,Е з розрізної азбуки для кожного учня.

Ігрова дія. У словах «керують» букви, які позначають голосні звуки, адже скільки голосних, стільки і складів. Спробуємо відшукати командирів у кожному слові.

Продовження додатка Б

Правила гри: вчитель називає слова, а діти піднімають картки із буквами, що позначають голосні, які є в цьому слові.

Наприклад, риба – И, А; кіт – І.

Змійка

Мета. Формувати в учнів навички правильного читання складів (слів) із виучуваним звуком.

Обладнання: склади (слова), написані на дошці.

Ігрова дія. Ваша команда має прослизнути між складами, мов змійка між камінцями.

Правила гри: клас ділиться на команди ( за варіантами). Члени кожної команди по черзі читають по одному складу ( слову). Перемагає та команда, яка жодного разу не помилиться.

М’ячик

Мета. Формувати в учнів уміння добирати слова із виучуваним звуком.

Обладнання: невеликий м’яч.

Ігрова дія. До нас у гості закотився м’ячик. Той, до кого він потрапляє, має навчити його слова, у якому є звук ….

Правила гри: вчитель дає першому учневі м’яч, той називає слово із виучуваним звуком і передає м’яч наступному, який теж називає слово, і т. д.

Нагодуй зайчика

Мета. Формувати в учнів навички правильного читання слів із виучуваною буквою.

Обладнання: малюнки із зображенням зайчика та моркви, намальовані на дошці сходинки.

Ігрова дія. Зайчик дуже зголоднів, але для того, щоб дістати моркву, йому потрібна ваша допомога.

Правила гри: учні по черзі читають з буквами стовпчики слів. Якщо стовпчик прочитаного правильно, зайчик піднімається на одну сходинку ближче до моркви. Учні читають до тих пір, поки зайчик не дійде до моркви.

Продовження додатка Б

Натисни кнопку

Мета. Формувати в учнів навички правильного читання складів із виучуваним звуком.

Обладнання: текст букваря

Ігрова дія. Уявіть, що квадратики зі складами у букварі – це кнопки. Я називаю склад, а ви натискаєте його на клавіатурі.

Правила гри: вчитель називає склад, а учні «натискають» той квадратик, у якому цей склад написано. Правильність виконання завдання перевіряє сусід по парті.

Швидко слово шукай

Мета. Формувати в учнів уміння орієнтуватися в тексті та співвідносити фонетичне значення слова із написаним.

Обладнання: текс букваря.

Ігрова дія. Деякі слова в тексті заблукали. Будь ласка, допоможіть їх знайти.

Правила гри: вчитель називає слово, а учні мають швидко знайти його в тексті та прочитати разом із наступним словом. Перемагає той, хто першим знайде найбільше слів.

Білочка

Мета. Формувати у дітей уміння об’єднувати склади у слова.

Обладнання: малюнок із зображенням білочки, зображення грибів з написаними на них складами.

Ігрова дія. Допоможіть білочці зібрати грибочки та прочитати, що на них написано.

Правила гри: білочка стрибає з одного грибочка на інший, а діти в цей час читають склади і утворюють з них слова.

Пра     го    а  ця   ду   лінь   ну    є,   мар    є.

  1         3    6   2     4     7        9      5     8      10

Збери слово

Продовження додатка Б

Мета. Формувати вміння самостійно складати та записувати слова із заданих літер.

Обладнання: літери, написані на дошці.

Ігрова дія. В нас на дошці напис був.

                   Котик йшов, хвостом махнув-

                   Тай розсипав букви всі.

                    Ти ж швиденько їх збери

                    І, як правильно розставиш,

                    Слово швидко прочитаєш.

Правила гри. Із запропонованих учителем букв учні складають слова та «друкують» їх у зошиті. Перемагає той, хто складе найбільше слів. Виконання завдання слід обмежити в часі. Наприклад, хто збере найбільше слів за три хвилини.

  Впіймай помилку

Мета. Формувати в учнів уміння розуміти прочитане, стежити за читанням інших.

Обладнання: текст букваря.

Ігрова дія. У нашому букварику щойно заховалися помилки. Я читатиму текст, а ви спробуйте ці помилки впіймати.

Правила гри: вчитель читає текст із букваря, навмисне змінюючи якісь слова. Учні уважно стежать за читанням учителя та текстом І, помітивши помилку, зупиняють його та виправляють. Перемагає, той, хто «впіймає» найбільше помилок.

Розвідники

Мета. Формувати в учнів уміння орієнтуватися в тексті.

Обладнання: текст букваря.

Ігрова дія. Зараз ви станете розвідниками і шукатимете потрібні слова на чужій території.

Продовження додатка Б

Правила гри: вчитель ділить клас на три команди. Перша – шукає в тексті всі слова, що означають назви предметів, друга – слова – назви дій, третя – назви ознак предметів. Потім команди зачитують, що вони знайшли. Перемагає та команда, яка жодного разу не помилиться і не пропустить слова.

Додаток В

Сюжетно-рольові ігри

РОЛЬОВА ГРА «У МАГАЗИНІ»

Спочатку обирають продавців різних відділів. Діти допомагають кожному з «продавців» відібрати малюнки із зображенням відповідних продуктів. «Продавці» за допомогою товаришів розміщують відповідні малюнки на своєму столі.

Потім вчитель веде з ними розмову, під час якої їм можуть допомогти інші діти.

Олю, ти продавець якого відділу? (Молочного.) Що продається в твоєму відділі? (Молоко, кефір, ряжанка, йогурти, різний сир, сиркова маса, плавлені сирки, бринза, вершки, згущене молоко, сметана.)

Оленко, ти працюєш в якому відділі? (У м'ясному.) Що придбавають у тебе покупці? (М'ясо, варену та копчену ковбасу, сосиски, сардельки, фарш, шинку, сало, паштет, тушонку.)

Олеже, ти продавець якого відділу? (Кондитерського.) Які продукти є в твоєму відділі? (Різні цукерки, торти, зефір, халва, мармелад, шоколадки, тістечка, морозиво, цукати, печиво.)

Надійко, ти продаєш продукти в якому відділі? (У хлібному.) Що тут є у тебе? (Білий і чорний хліб, різні булки, батони, бублики, калачі, паляниці, короваї.)

Вчитель. Зараз наші покупці вже вирушать за необхідними продуктами. А чи не забули ви, діти, про чарівні ввічливі слова, які треба говорити, коли заходиш до магазину? Що слід зробити, зайшовши в приміщення? (Привітатися.) Що саме ви скажете продавцеві? («Доброго дня».) Правильно. Про які чарівні слова слід згадати, коли ви просите продавця дати ту чи іншу річ? («Будь ласка»). Що слід сказати, ідучи з магазину? (Подякувати і попрощатися.) Молодці.

РОЛЬОВА ГРА «ПРОДАВЕЦЬ І ПОКУПЕЦЬ»

Діти по черзі підходять до того чи іншого «продавця» і розігрують приблизний діалог:

Покупець. Доброго дня.

Продовження додатку В

Продавець. Вітаю.

Покупець. Дайте мені, будь ласка, шоколад.

Продавець. Прошу. (Дає покупцеві малюнок із шоколадкою.)

Покупець. Дякую. До побачення.

(Діти можуть трохи ускладнити діалог, наприклад, запитати у продавця, які саме в нього є цукерки або йогурти, чи свіжий хліб, скільки коштує пакет молока тощо.) Гра триває, доки кожна дитина з групи не візьме в ній безпосередню участь.

ПОГРАЄМОСЬ У «ЛІКАРНЮ»

Інколи цю гру діти називають грою в «Лікаря». Це чудова гра для того, щоб навчитися поводитися в різних ситуаціях і поповнювати дитячий кругозір.

Дитина «лікує» малюка, допомагає йому запам'ятати назви різних частин тіла і процедур, які здійснює лікар. Якщо в дитини є страх перед лікарями, гра допоможе їх побороти. Щоб гра була зовсім «справжньою», мама допоможе виготовити білий халат зі старого простирадла або татової сорочки. А ще мама може цікаво розповісти, які бувають лікарі, що за хвороби вони лікують. Веселі віршики або пісеньки про загартовування, фізкультуру теж стануть у пригоді. Існують готові набори для гри в «Лікаря», які продаються в магазинах, але краще використати які-небудь звичайні предмети. Тоді ми змусимо працювати дитячу фантазію та уяву: паличка стане чудовим градусником, а листок – пластиром тощо.

ПОГРАЄМОСЬ У "ПОЇЗД" ("ЛІТАК", "АВТОМОБІЛЬ")

Із стільців створюємо спільно з дітьми транспортний засіб. У цій грі дитина отримає роль пасажира поїзда або літака, а інша дитина – роль льотчика, стюардеси, водія. Хто-небудь із дітей може стати продавцем квитків або контролером. А тепер всі пасажири займають свої місця. Поїхали!

А ТЕПЕР ПОГРАЄМОСЬ У КАЗКУ.

Для початку знайдемо ілюстровану книжку та прочитаємо дітям казку. Доречною буде будь-яка історія з нескладним сюжетом і декількома героями. Прочитали? Сподобалося? Спробуємо казку переказати. Ставте дітям навідні запитання: «Хто прийшов? Хто рукавичку знайшов? Хто ріпку витяг?» І так далі. А

Продовження додатку В

от тепер необхідно влаштувати справжню виставу за участю іграшок або самих дітей. Оберіть казку. Нехай це буде «Ріпка» («Рукавичка», «Колобок», «Лисиця і Заєць» або будь-яка інша казка). Розподіліть ролі.

Додаток Д

Анкета для учнів

1. Чи подобається тобі навчання у школі?

2. Які уроки тобі більше подобаються: з грою чи без гри?

 з грою;

 без гри;

 не знаю.

1. На яких уроках ви найчастіше граєтесь?

 на математиці

 на українській мові та читанні

 на ознайомленні з навколишнім світом

 на музиці

 на художній праці

 на фізкультурі.

1. Чи допомагає тобі гра краще зрозуміти навчальний матеріал?

2. Намалюй малюнок до твоєї найулюбленішої гри на уроці.